ПРОБЛЕМИ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Дудник Неля Вікторівна

                                                                  вчитель інформатики

                                                             Володимирівської

                                                                         загальноосвітньої школи

                                                       І – ІІІ ступенів

                                                                   Петрівського району

                                                                         Кіровоградської області

 

Інтернет – всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

                                (Ст. 1 Закону України „Про телекомунікації”).

 

Останні роки ХХ сторіччя ознаменувалися значними перетвореннями в сфері інформатизації та комунікацій, у світі розпочато процес формування інформаційного (віртуального) суспільства.Такий стрімкий та глобальний процес докорінно змінив ситуацію навколо інформаційних відносин, зокрема, підвищивши науковий інтерес до визначення поняття та сутності інформації як об’єкта відносин, її соціального значення в суспільстві.

В  наші дні відбувається “інформаційна революція”, яка змінює традиційні схеми загальної взаємозалежності постійним підвищенням числа каналів комунікації та стає передумовою становлення і розвитку нової формації – інформаційного суспільства.

Не обминули ці процеси й Україну. На сьогодні одним з пріоритетних завдань, що постають перед спеціалістами різних галузей, є ідея концентрації та розвитку українського інформаційного простору. На  цьому процесі негативно позначається відсутність певних системостворюючих, методологічних начал. Інтернет-технології стали природною складовою життя дітей і сучасної молоді. Комп′ютер є не тільки розвагою, але й засобом спілкування, самовираження та розвитку особистості. Самостійне пізнання інформаційного світу дозволяє розширити коло інтересів дитини і сприяє її додатковій освіті, спонукає до кмітливості, привчає до самостійного роз′язання задач.

Зокрема, необхідно відмітити, що навіть для визначення сфери суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з використанням різних електронних пристроїв, в сучасній науковій літературі використовується ряд термінів, а саме: «кіберпростір», «мережевий простір», «середовище Інтернет»,«віртуальний простір» тощо. Однак, до цього часу питання понятійно-категоріального апарату в цій сфері залишається відкритим та потребує подальшого дослідження й розвитку. На сьогодні все частіше взаємовплив кіберсередовища та соціуму стає предметом дослідження таких наукових галузей, як історія ідей, інформаційне право, правова кібернетика, віртуалістика тощо, а відсутність єдиних понять та визначень значно ускладнює, а в деяких випадках, навіть, гальмує цей процес.

Раніше кіберпростір вважався лише продовженням "справжнього" життя людини, проте на даний час без перебільшення можна констатувати факт того, що «світове павутиння» стає "річчю в собі", перетворюючись на ще один рівень соціально-правової реальності.

Перетворення кіберпростору на нову організовану формацію встановлює необхідність регулювання відносин, що складаються всередині між її суб’єктами. І, відповідно, однією з основних проблем, пов'язаних з розвитком глобальних комп'ютерних мереж, є проблема дотримання права інтелектуальної власності.

У зв’язку з відсутністю спеціального законодавства з цих питань, першою спробою врегулювати такі відносини було видання Президентом України Указу від 31.07.2000 р. № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні". На жаль, до цього часу ситуація із нормативно - правовим забезпеченням цієї сфери не змінилася, що негативно позначається на подальшому її функціонуванні та розвитку.

Безумовно, дія законів та підзаконних актів України у сфері інтелектуальної власності поширюється і на відносини в мережі Інтернет, однак, варто зауважити, що в більшості з них не враховується її специфіка.

             Правове регулювання суспільних відносин в сучасних умовах розвитку Української держави корінним чином має змінюватися під впливом потреб нашого суспільства. Особливу роль тут відіграє перебудова нашої економіки, технологічне переозброєння промисловості, яка має розвиватися на основі новітніх технологій, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки.

Останнім  часом Інтернет змінив життя людей. «Доступ до Інтернету – це важливий засіб для реалізації  своїх прав та свобод, а також для участі в демократичних процесах.» [1] Без віртуального простору з його широкими можливостями ми вже і не уявляємо своє життя. Як традиційне право людини свобода думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань постійно змінюється відповідно до розвитку нових технологій. Сучасний стан розвитку мережі Інтернет дозволяє реалізовуватися свободі слова і думки, а також забезпечує швидку передачу необмеженому колу осіб інформації.

Право на доступ до Інтернету (також відоме як право на широкосмуговий зв'язок) - передбачає, що всі люди повинні мати можливість доступу до Всесвітньої мережі з метою здійснення і користування своїми правами на свободу висловлення думки, переконань та інших основних прав людини. Держава повинна нести відповідальність за те, щоб доступ до Інтернету був широко доступним. Держави не можуть необґрунтовано обмежувати доступ індивідів до Інтернету. Доступ до Інтернету визнається як право відповідно до законодавства ряду країн. [7]

Користувачі Інтернету мають  «право шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї на свій вибір без будь-якого втручання і незалежно від державних кордонів.» [1]   Це означає, що ми як користувачі глобальної мережі можемо:

ü       вільно висловлюватися в Інтернеті та мати доступ до інформації, поглядів і висловлювань інших осіб;

ü  обмеження можуть накладатися на такі висловлювання, в яких містяться заклики до дискримінації, ненависті або насильства;

ü     вільно створювати, повторно використовувати і поширювати Інтернет-контент із повагою до права на захист інтелектуальної власності, в тому числі авторського права;

ü     органи державної влади зобов’язані поважати і захищати вашу свободу вираження поглядів та свободу інформації. Будь-які обмеження цієї свободи не повинні бути свавільними та мають переслідувати законну мету згідно з вимогами Європейської конвенції про захист прав людини, таку як, зокрема, захист національної безпеки або громадського порядку, охорона здоров’я населення чи моралі, а також відповідати законодавству у сфері прав людини;

ü     Інтернет-провайдер та провайдер Інтернет-контенту і послуг мають корпоративні зобов’язання поважати наші права.

Користувачі Інтернету мають права:

ü  право на мирні зібрання та об’єднання з іншими особами в Інтернеті.

ü  право на мирний протест в Інтернеті;

ü  право вільно користуватися доступними онлайновими можливостями

для участі в місцевих, національних і глобальних публічних політичних дебатах, законодавчих ініціативах, контролі за прийняттям рішень;

ü право не розкривати свою особу в Інтернеті, наприклад, скористатися псевдонімом.

ü   право на приватне та сімейне життя в Інтернеті, куди входить захист ваших персональних даних і повага до конфіденційності вашої кореспонденції і спілкування;

ü   персональні дані повинні оброблятися лише у передбачених законом випадках або за умови надання вами згоди;

ü приватне життя має поважатися і на робочому місці. Це передбачає

конфіденційність  приватної електронної кореспонденції та спілкування.

 Поряд з позитивними характеристиками, Інтернет тамує також і небезпеку для користувачів.  Інформація розміщена у Всесвітній мережі доволі часто має протизаконний характер, завдає шкоди людям та призводить до порушення прав людини.

«Нові інформаційні технології кардинально змінили картину спілкування людей, і очікуються ще більші зміни. У той же час право не поспіває за стрімким розвитком технологій, які відразу й осмислити непросто. Оскільки природа людини не змінюється, нові технології несуть не тільки небачені можливості для інтелектуального і технічного прогресу, але й несподівані засоби і способи здійснення злочинів. Виникають також нові загрози правам людини. Тому видається надзвичайно важливим осмислення сутності інформаційних суспільних відносин у нових умовах і формулювання нових гарантій прав людини. Хоча уявлення про цивільні і політичні права і свободи – право власності, право на приватність, свободи думок, совісті, слова, інформації, друку, зібрань, асоціацій та інших – суттєво змінилися з появою Інтернету, концепція дотримання прав людини й основоположних свобод залишилася незмінною. Втручання держави у здійснення права (свободи) повинне ґрунтуватися на законі, переслідувати обумовлену законом мету і бути «необхідним у демократичному суспільстві», зокрема, відповідати «гострій суспільній необхідності». При цьому закон, на підставі якого обмежується те чи інше право, повинен бути доступним, передбачуваним і містити адекватні й ефективні гарантії проти зловживань. Зміст усіх перерахованих тут оціночних понять повинен визначатися судом.» [2]

   Сьогодні користувачів    WWW все частіше турбують питання:

- Чи можливо порушення прав людини в Інтернеті?

 - Як поводити себе, аби не порушувати права інших людей ?

- Як забезпечити захист своїх прав?

- Що повинна робити держава, аби права людини були захищені в Інтернеті?

Незаконне поширення персональних даних громадян в інтернеті – одне з головних порушень прав людини в частині захисту персональних даних.

Сьогодні Україна переживає не найкращі свої дні… Схід країни охоплений полум'ям, о. Крим – окупований державою агресором… А в  соціальних мережах зявляється поширена інформація з персональних даних військовослужбовців – з іменами, прізвищами, фотографіями, яка часто використовується агресором. Поширення  медичної інформації, збір банківськими установами надлишкової інформації тощо.

Право на приватність та Інтернет – два явища, які з’явилися у двадцятому столітті і зобов’язані йому своїм народженням. Перше з’явилося раніше, на початку століття. Друге - на півстоліття пізніше, і на початку ХХІ століття молодше спробувало похитнути старше, звести приватність мешканців кібернетичного простору – користувачів Інтернет - нанівець.

Характерними ознаками віртуального простору є глобальність, відсутність національних кордонів, інтерактивність, анонімність, що надає особі безпрецедентні можливості для реалізації прав і свобод. Однак, ці ж характеристики створюють підґрунтя для здійснення різноманітних неправомірних дій. Так, за останні роки спостерігається збільшення кількості вчинених у віртуальному просторі шахрайств, вимагання, розповсюдження порнографічної продукції, екстремістських закликів, матеріалів, що пропагують наркотичні засоби, суїцид тощо.

Інформація про людину є джерелом можливої небезпеки для її приватності. Через відкритість Інтернету і її особливість як системи, що може накопичувати і обробляти інформацію про людину, надзвичайно актуальним є питання забезпечення приватності під час користування трансляційно- комунікативними можливостями цієї глобальної мережі.

Інтернет загрожує не тільки комунікаційній приватності. Із появою унікального адресного простору у вигляді веб-сторінок, право на повагу до приватного життя користувача доповнюється новим змістом. Йдеться про приватність інформаційної активності (інформаційного життя) користувача в мережі.

Рухаючись в інформаційному “павутинні” Інтернет, користувач залишає за собою інформаційний слід у вигляді операційних даних. Ці дані включають в себе Інтернет-адресу комп’ютера користувача, інформацію про програмне забезпечення, тип комп’ютера, відвідувані веб-сторінки, а також про попередні візити до цієї сторінки.  Такі дані є багатим джерелом інформації про поведінку користувача в мережі, що, в свою чергу, може бути використано і використовується для створення "профілю" користувача, - сукупності характеристик, якими охоплюються його смаки, звички, мотивації користування Інтернетом. А співставлення цієї інформації з іншими даними дозволяє ідентифікувати людину. При цьому, в більшості випадків, людина і гадки не має про те, яка персональна інформація, і з якою метою збирається і опрацьовується.

Ризик приватності людини існує і при користуванні такою можливістю Інтернету як послуги “он-лайн”. За визначенням, послуги “он-лайн” – це електронні комунікаційні системи, які пропонують за попередньою оплатою своїм передплатникам перелік послуг (електронна пошта, інформаційні послуги, ігри, участь у дискусійних групах за інтересами або спілкування в режимі реального часу), які є доступними через телефонну мережу з використанням модему і комп’ютера.

В Україні існує дуже велика кількість Інтернет-ресурсів, які дозволяють розмістити інформацію про кого б то не було практично без обмежень. Це означає, що ніхто не може бути абсолютно захищеним від посягання на його честь, гідність та ділову репутацію. [8]

Органи  державної влади України, розглядають інформацію, що знаходиться в їх розпорядженні як державну власність і намагаються регулювати правовідносини, пов’язані з її обробкою, поширенням та зберіганням, виходячи із права власності на інформаційні ресурси. Таке визначення означає, що, зокрема, інформація персонального характеру, яка передається громадянами, що зберігається, обробляється, поширюється державними органами для виконання певних функцій, визначених законом, стає об'єктом державної власності.[3]

Однак, не можна стверджувати, що всі дії, спрямовані на захист державних інтересів в сфері інформації в мережах передачі даних ґрунтуються лише на рішеннях органів виконавчої влади.

Ст.38 Закону України “Про інформацію” визначає державу власником будь-якої інформації, що створена на кошти державного бюджету. [6]

Закон України “Про інформацію” містить статті 53 (інформаційний суверенітет) та 54 (гарантії інформаційного суверенітету України), які включають положення, що важко узгоджуються із природою Інтернету як глобальної інформаційної мережі, основою якої є саморегулювання. Стаття 53 Закону вводить поняття “національних інформаційних ресурсів”. Однак, визначення цього терміну в самому тексті закону немає. Захист національних інформаційних ресурсів розглядається в Законі “Про інформацію” (Ст.54) в контексті міждержавних відносин. Зокрема, йдеться про забезпечення інформаційного суверенітету України “шляхом встановлення режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України”.[6]

Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” (Ст.2) в якості об’єкта захисту визначає “будь-яку інформацію в автоматизованих системах, необхідність захисту якої визначається її власником або чинним законодавством”. Відповідно до Ст.7 цього закону, власник автоматизованої системи повинен забезпечити захист інформації, якщо вона є “власністю держави або належить до державної таємниці чи окремих видів інформації, захист яких гарантується державною” згідно з вимогами і правилами, що їх визначає уповноважений Кабінетом Міністрів орган.

Також, Верховною Радою України в 1998 році був прийнятий закон “Про Національну програму інформатизації”, стаття 1 якого визначає поняття інформаційного суверенітету держави як “здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави”. Таке визначення теж створює певні проблеми, якщо спробувати його безпосередньо застосовувати по відношенню до мережі Інтернет.

Таким чином, можна говорити про непристосованість чинного законодавства України в інформаційній сфері до відносин, пов’язаних з мережею Інтернет, відсутність єдиної і зрозумілої термінології. [3]

Охорона  та захист прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет потребує негайного законодавчого врегулювання. І хоча до цих правовідносин теоретично можуть бути застосовані способи захисту, передбачені Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, однак практичне їх застосування ускладнюється у зв’язку з неврахуванням специфіки як самих порушень, так і інформаційних процесів у середині Мережі.

Вирішити питання захисту приватності користувачів Інтернет можливо за умов вжиття комплексу заходів на організаційному, технічному і нормативному рівнях. Перш за все, на організаційному рівні пропонується створити міжнародний наглядовий механізм за дотриманням приватності користувачів Інтернет в рамках існуючої системи регулювання Інтернет.[5] Така система зараз існує у формі стандартизації. “Стандарти це не тільки технічне питання. Вони обумовлюють технологію, яка буде застосовуватися в інформаційному суспільстві, і відповідно, шлях, яким  користувачі, споживачі і адміністратори будуть отримувати зиск від цього.”[4] Через цю причину, організації, що займаються стандартизацією Інтернету, мають можливість визначати пріоритети і напрямки розвитку Мережі.

Разом з тим, стандартизація це процес суб’єктивний. Він відображає динаміку ринку і сам є комерційною діяльністю. Внаслідок спрямованості процесу стандартизації на потреби ринку, публічні інтереси і права користувачів не завжди мали належне нормативно-технічне втілення.

На сучасному етапі ситуація починає змінюватися. Так з’являються концепції і технічні розробки, які дають можливість користування телекомунікаційними послугами без ідентифікації особи користувача.

Анонімність користування Інтернетом визнається як один із суттєвих принципів, що дозволяє гарантувати певний рівень приватності. З іншого боку, справедливо відзначити, що принцип анонімності, завдяки якому можна уникнути ідентифікації, не завжди відповідає іншим публічним інтересам. Таким, як боротьба з незаконним і згубним змістом в Інтернеті, фінансовим шахрайством або порушенням авторських прав.

Вірний  підхід  полягає у балансуванні, яке має відбуватися за принципом пропорційності задіяних інтересів, публічних та індивідуальних. 

Для  забезпечення приватності в Інтернеті, суттєву роль мають відігравати і міжнародні інструменти. Оскільки це глобальне, як сам Інтернет, питання на національному рівні вирішити проблематично. Закріплені в існуючих міжнародно-правових актах основні засади захисту права на приватність потребують адаптації для застосування в Інтернеті. З цією метою вчені пропонують розширити коло прав людини. Серед “нових” прав є такі:

ü  право не бути внесеним до списків ;

ü  право на ефективне шифрування персональної інформації;

ü  право на справедливе поводження з людиною у сфері використання системи шифрування “відкритим ключем” ;

ü   право на розкриття людині даних, що можуть бути використані для створення його споживчого профілю .

Проголошеним правам користувачів Інтернету мають відповідати обов’язки інших суб’єктів інформаційних відносин, задіяних у приватному і публічному секторі.

Феномен Інтернету, якому ми зобов’язані появою такого поняття як приватність “он-лайн”, вимагає вжиття комплексних заходів, аби “кінець приватності” не настав.

Право  людини на честь і гідність, як і право на життя та здоров’я, належить до основних прав і свобод, бо виникає у людини від народження. Відповідно до Ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю [9]. Порушення цих фундаментальних прав вимагає відповідного захисту. Ст. 55 Конституції України вказує, що кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань [9]. Згідно зі Ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Чинне законодавство України виокремлює два способи захисту: загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку. Отже, у випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, особа, права якої порушено, може або безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила певне порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду. В окремих випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (ч. 1 Ст. 277 Цивільного кодексу України, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 р.), фізична особа також має право вимагати спростування недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб. Насамперед це стосується членів сім’ї фізичної особи, наприклад, подружжя, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки тощо. Однак таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи. Такий же порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена стосовно осіб, що померли. У цьому випадку суб’єктом, що має право вимагати спростування цієї інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів та інших зацікавлених осіб. При цьому зазначені особи також вважаються такими, що насамперед діють у власному інтересі і потребують захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. [8]

Таким чином, для забезпечення реалізації та охорони приватно-правових та публічних інтересів особи, суспільства і держави інформаційне середовище (віртуальний простір) потребує правового впливу та контролю з боку держави. Підстави та межі такого контролю мають бути визначені та закріплені на законодавчому рівні, оскільки регулювання цих правовідносин на рівні підзаконних актів не відповідає світовій практиці в цій сфері.

Підвищену активність у захисті права приватностi в Інтернетi можна потрактувати як тенденцію до гальмування ґлобалізаційних тенденцій у світі. Арґументом цього є імідж Інтернету як одного із найдоступніших засобів ґлобалізації у середовищі звичайного, приватного життя людей. Оскільки ґлобалізація у сфері економіки, фінансово-банківської справи, культури і т.д. обмежена для доступу простих мешканців нашої планети, то Інтернет залишається своєрідною ґлобалізацією для “пролетарів”. Тому страх людей бути позбавленими своєї приватності у глобальній мережі  Інтернет може покласти край намаганням залучити основну масу населення планети до ґлобалізаційного процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

  1. Посібник з прав людини для інтернет користувачів  та Пояснювальний меморандум Рекомендація CM/Rec(2014) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо Посібника з прав людини для інтернет-користувачів та пояснювальний меморандум. - https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=09000016802e3e96
  2. Захаров Є.. Захист прав людини в Інтернеті: Hic et nunc! - http://khpg.org/index.php?id=1317621596
  3. Романов Р.. Інтернет в Україні в контексті відносин людини, суспільства і держави. //Свобода висловлювань і приватність - http://library.khpg.org/index.php?id=1039006572
  4. Захаров Є.. Без права на приватність? //Свобода висловлювань і приватність – http://khpg.org/ru/index.php?id=1070548394
  5. http://cedem.org.ua/news/prava-lyudyny-v-interneti-zakripleni-t/
  6. Закон  України Про інформацію.-  http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2657-12/ed20110106   
  7. https://uk.wikipedia.org/wiki
  8. Пушкіна О.В., Грищенко І.М. Порушення права на повагу до честі і гідності та ділової репутації фізичної особи в мережі Інтернет .-  http://legal.duan.edu.ua/images/stories/Files/2013/articles_1/9.pdf
  9. Конституція України

 

3 комментариев

Комментарий от: Ольга Таровик [Посетитель]
Ольга ТаровикНеля Вікторіна, ваша стаття повністю розкриває поняття "Прав людини в Інтернеті". Погоджуюсь, що сьогодні - знання своїх прав, як користувача Інтернету є дуже важливим і актуальним питання. Дякую за змістовний та цікавий матеріал.
7.02.2017 @ 21:19
Комментарий от: Наталія Ентова [Посетитель]
Наталія ЕнтоваСтаття дуже актуальна і цікава, можна сказати, фундаментальна. Обов'язково у своїй роботі скористаюся нею, і не тільки як учитель інформатики. Дякую Вам.
8.02.2017 @ 20:06
Комментарий от: Мельчуцький Вячеслав [Посетитель]
Мельчуцький ВячеславНеобхідно посилити правовий вплив та контроль з боку всіх держав та відповідальність за розповсюдженням неправдивої та шкідливої інформації.
13.02.2017 @ 09:06