ДОСТУП ДО ІНТЕРНЕТУ: ПРАВО ЛЮДИНИ АБО УНІВЕРСАЛЬНА ПОСЛУГА.

 

Мельник Олександр Валентинович, Бекало Анна Миколаївна.

ПТУ №38 смт. Голованівськ

 

Анотація:

До статті «Доступ до інтернету: право людини або універсальна послуга.»

В даній статті ми хочемо висвітлити та розглянути деякі міжнародні аспекти значення інтернету в житті й діяльності людини. Наприклад:

1) Інтернет є правом нового «цифрового» покоління прав людини.

2) Права, які має людина в офлайновому середовищі, повинні також захищатися і в онлайновому середовищі.

3) Свобода підключення є своєрідною свободою зібрань, тільки в кіберпросторі.

4) Розгляд користувачів інтернету як носії прав і обов’язків в міжнародно-правовому контексті без «посередництва» держав.

5) Обмеження доступу до інтернету в судовому порядку є прямим порушенням права користувача інтернету.

 

 

Сучасний світ неможливо уявити без інтернету з його унікальними комунікаційними та інформаційними можливостями. У цьому році кількість користувачів інтернету в усьому світі наблизилася до позначки в 3 млрд. В той же час існує значний «цифровий» розрив між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, індустріальними і сільськими регіонами та між групами населення в тій чи іншій країні. [1]

Доступ до інтернету є універсальною телекомунікаційної послугою, зобов'язання щодо забезпечення якої несе держава перед своїм населенням. Користування Інтернетом дозволяє громадянам взяти участь в громадському житті і реалізовувати свої права і свободи. Обмеження доступу до інтернету в значній мірі зменшує такі можливості. Поширюється підхід, відповідно до якого права людини в «реальному» світі мають своє «цифрове відображення» у віртуальному світі.

З цього випливає, що права і свободи людини онлайн повинні реалізовуватися не в меншій мірі, ніж офлайн. Проблема полягає в тому, що основоположні міжнародно-правові документи в галузі прав людини приймалися задовго до того, як з'явилася можливість користуватися проголошеними в них правами і свободами онлайн. Право на доступ до інтернету може розглядатися як право нового «цифрового» покоління прав людини, що викликає неоднозначну оцінку серед юристів-міжнародників, як теоретиків, так і практиків.

Рада Європи, враховуючи важливість захисту прав людини для користувачів інтернету, ініціювала в 2012 році розробку відповідного Керівництва (Council of Europe Draft Guide on Human Rights for Internet Users), проект якого опублікований для публічного обговорення і коментарів. У документі передбачається обмеження доступу користувачів до інтернету на підставі судового рішення. Як видно, дослідження цього, здавалося б, виключно теоретичного питання, має далекосяжні практичні наслідки, таким чином, додаючи йому актуальність.

У 2012 році Рада ООН з прав людини вперше прийняла резолюцію, присвячену свободі слова в інтернеті, в якій:

1. Підтверджує, що ті ж права, які людина має в офлайновому середовищі, повинні також захищатися і в онлайновому середовищі, зокрема право на свободу вираження поглядів, що незалежно від кордонів і для будь-яких обраних людиною засобів масової інформації, відповідно до статей 19 загальної декларації прав людини і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;

2. Визнає глобальний і відкритий характер Інтернету, який є однією з рушійних сил прискорення прогресу по шляху розвитку в його різних формах;

3. Закликає всі держави заохочувати і полегшувати доступ до Інтернету та міжнародне співробітництво в цілях розвитку засобів масової інформації та об'єктів інформації та комунікації в усіх країнах;

4. Пропонує спеціальним процедурам враховувати ці питання в рамках своїх мандатів відповідно;

5. Постановляє продовжити розгляд питання про заохочення, захисту і здійснення прав людини, включаючи право на свободу вираження поглядів, в інтернеті та інших технологічних середовищах, а також про те, яким чином інтернет міг би служити важливим засобом розвитку і здійснення прав людини відповідно до своєю програмою роботи ».

У 2010 році колишній Державний секретар Сполучених Штатів Хілларі Р. Клінтон у своєму виступі «Нотатки про свободу інтернету» відзначила, що «свобода підключення - принцип, згідно з яким уряду не повинні перешкоджати людям, які бажають підключитися до інтернету, до веб-сайтів або між собою . Свобода підключення - те саме, що свобода зібрань, тільки в кіберпросторі. Вона дозволяє людям виходити в онлайн, спілкуватися і - хотілося б сподіватися - співпрацювати ».[2]

Право на доступ до інтернету як універсальну (загальнодоступну) послугу закріплює Директива ЄС про універсальну послугу в редакції 2009 року (2009/136 / ЄС), яка встановлює, що кожен в ЄС повинен мати доступ до мінімального переліку електронно-комунікаційних послуг хорошої якості і по доступною ціною, включаючи доступ до інтернету.

У законодавстві України загальнодоступні (універсальні) телекомунікаційні послуги визначені як мінімальний набір певних послуг нормованої якості, доступний усім споживачам на всій території України. У статті 62 Закону України «Про телекомунікації» встановлено перелік таких послуг: підключення кінцевого обладнання споживача до телекомунікаційних мереж фіксованого зв'язку загального користування (універсальний доступ), послуги фіксованого телефонного зв'язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв'язок), а також виклик служб екстреної допомоги , послуги довідкових служб і зв'язку за допомогою таксофонів »[3].

Як видно з переліку, доступ до інтернету в якості загальнодоступної послуги в ньому на сьогоднішній день не значиться, що в недалекому майбутньому буде скориговано з урахуванням необхідності приведення національного законодавства у відповідність до законодавства Європейського Союзу, але швидше не сфері прав людини, а в сфері економіки .

У 2012 році Рада Європи розпочала підготовку документа спочатку називався «Компендіум прав людини в інтернеті». Проект, опублікований в жовтні 2013 року для обговорення, називається «Керівництво про права людини для користувачів інтернету», що говорить про зміну концепції документа. Підготовлений проект адресується не державам-членам для застосування, а безпосередньо користувачам інтернету, що несе в собі важливу смислове навантаження - користувачі інтернету розглядаються як носії прав і обов'язків в міжнародно-правовому контексті без «посередництва» держав. Якщо раніше міжнародно-правові акти направляли свою регуляторну силу на міждержавні відносини, то цей документ претендує на регулювання відносин між індивідами і державами.

Крім цього, в змістовному плані, щодо доступу до інтернету в ньому передбачається можливість обмеження такого на підставі рішення суду: «Доступ до інтернету є важливим засобом для Вас, щоб скористатися своїми правами і свободами і для участі в демократії. Тому Ви не повинні бути відключені від Інтернету проти Вашої волі крім як на підставі рішення суду »[4].

З цього формулювання випливає логічний висновок: якщо доступ до інтернету передбачається обмежувати на підставі рішення суду, то значить, мова йде про обмеження саме права користувача інтернету.

Австрійський дослідник Маттіас Кіттіман також як і Франк Ла Рю (Спеціальна доповідь, 2011) пропонує вимірювати доступ в двох іпостасях: фізичний доступ до інтернету (приєднання) і доступ до необмеженої інформації онлайн. Причому, останню вчений вважає захищеним міжнародним правом як право людини, особливо правом на свободу вираження, яке обмежує цензуру. А перша, на його думку, має відношення до подолання «цифрового розриву» між тими, хто має доступ і тими, хто не має, але пов'язано з іншими правами людини як умова їх реалізації [5].

   На наш погляд, запропонований поділ доступу викликано унікальністю інтернету як засобу зв'язку і джерела інформації. Якщо по відношенню до другого в міжнародному праві є повне визнання, то перше право, на підключення та комунікацію, до сих пір залишається належним ніяк не формалізованим, як і право не бути відключеним, що значним чином ускладнює його реалізацію і захист на міжнародному рівні.

Висновки. На нашу думку, відповідь на це питання лежить в площині негативних і позитивних зобов'язань держави щодо забезпечення прав і свобод людини. Визнання за доступом до інтернету статусу фундаментального права людини послужить стимулом для ефективного виконання позитивних зобов'язань державами, спрямує розвиток державних політик в сфері ІКТ на інтереси індивідів для забезпечення вільного та недискримінаційного доступу до інтернету як універсальної послуги (позитивне зобов'язання).

У площині негативних зобов'язань, право на доступ до інтернету (право не бути відключеним) обмежить можливість держав «обривати» доступ користувачам, які підключені до інтернету, тобто позбавляти їх свободи доступу до інтернету як однієї з ключових свобод сучасного інформаційного суспільства. Таким чином, міжнародне право виконає одну зі своїх функцій, спрямовану на захист індивідів від свавілля держав шляхом встановлення рамок дозволеного обмеження прав і свобод людини.

 


Список використаної літератури:

 

  1. https://wcd.coe.int/com.instranet.InstraServlet?

  2. Виступ Державного секретаря США Хілларі Клінтон з питання свободи інтернету [Електронний ресурс], 21 січня 2010 року, Музей журналістики і новин, м. Вашингтон, 12 с. – Режим доступу: http://www.state.gov/documents/organization/135878.pdf.

  3. Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 12. – Ст. 155.

  4. Council of Europe Draft Guide on Human Rights for Internet Users source. – Available at: http://www.coe.int/t/informationsociety/Rights%20of%20 Internet%20Users/Draft%20Council%20of%20Europe%20Guide%20on%20Human%20Rights%20for%20Internet%

  5. Matthias Kettemann. UN Human Rights Council Confirms that Human Rights Apply to the Internet // Blog of the European Journal of International Law. – 2012, July 23.

 

1 комментарий

Комментарий от: Янишина В.М.заступник з НВР зш І-ІІІ ступенів №2 м. Гайворон [Посетитель]
Янишина В.М.заступник з НВР зш І-ІІІ ступенів №2 м. ГайворонІнтернет - не розкіш, а спосіб навчання
(Cучасна школярська мудрість)
Хоча у батьків висока тривога щодо потенціалу соціальних мереж відвернути їх дітей від освітнього процесу, дослідження дійшло висновку, що інтернет надає освітні переваги підліткам. Школярі, які не мають доступу до інтернету у себе вдома відчувають сильне почуття обмеження освітніх можливостей.
Під час інтерв'ю діти відзначали, що їхні однолітки, які користуються інтернетом мають шанс отримати більш високі оцінки.
Стаття цікава та пізнавальна.
9.02.2017 @ 20:02